У деяких місцях нашої планети, у тому числі і в Росії, одвіку знаходили величезні камені-валуни, які раптом знімалися з «насиджених місць» і починали самостійно рухатися.

Такий легендарний Синь-камінь під Переславлем-Залесським, шанований з часів язичництва і до наших днів. Легенда свідчить, що в кінці XVII століття закопаний глибоко та ще придавлений земляним курганом Синь-камінь то безтурботно спав по півроку, то раптом вистрілював, як гарматне ядро.

Його топили в Плещеєвому озері, але через півстоліття він найнеймовірнішим чином повернувся на пагорб, де знаходиться і сьогодні, привертаючи до себе паломників і туристів.

У Тибеті ченці стародавнього Північного монастиря ось вже півтори тисячоліття складають життєпис так званого Каменя Будди. На валуні, за переказами, віддрукувалися його долоні. Важить ця святиня 1100 кілограмів. При цьому самостійно без чиєї-небудь допомоги піднімається на гору заввишки 2565 метрів і спускається з неї по спіралевидній траєкторії. Кожен підйом-спуск точно вкладається в 16 років.

Найвідоміше в світі житло бродячих каменів знаходиться в американському штаті Каліфорнії. Там невеликі каменюки, і величезні валуни вагою по півтони здійснюють прогулянки по дну висохлого озера Рестрейк в національному заповіднику «Долина Смерті». Камені рухаються поволі, деколи зигзагоподібно, долаючи десятки метрів шляху і залишаючи добре видимі сліди на поверхні. Вони не котяться, не обертаються, а повзуть, немов хтось невидимий тягне їх за собою.

Переміщення цих непосид неодноразово намагалися візуально зафіксувати фахівці, але поки безрезультатно: людям ніяк не вдається знайти момент, коли валуни відправляються в «подорожі».

За матеріалами: alltravels.com.ua

Продовження теми

Андрію

В інтернеті є відео про дивне переміщення каменюк на Місяці, там цілі дороги залишились після них. Лежить собі камінчик, а за ним рівчак довжиною у сотні метрів тягнеться!